Чому плачуть маскарони: військовий і ветеран рятують спадщину Києва

Пам’яткоохоронна резиденція, започаткована чинним військовослужбовцем Олександром Ленем і ветераном-реставратором Данилом Гуріним, привертає увагу до збереження культурної спадщини Києва. Ініціативу реалізовано в межах проєкту ВІЛЬНО/VILNO. Резиденція зосереджується на архітектурі та мистецтві кінця XIX — початку XX століття через освітні програми, волонтерські акції та залучення громади.

В інтерв’ю Олександр Лень і Данило Гурін розповідають, чому взялися за цю тему, і міркують, чи усвідомлює суспільство цінність культурної спадщини.

Як народилася ідея та хто стоїть за проєктом

Олександр Лень згадує: ідея резиденції виникла ще за часів культурно-освітнього простору «Цегла» на вулиці Великій Житомирській, 4. Після його закриття колектив розпався, але задум лишився. З Данилом вони познайомилися через програму «Вільно» від «Іншої освіти». Під час першої розмови обговорили освітню програму, і проєкт став реальністю. Питання збереження спадщини хвилювало всіх, хто був пов’язаний із «Цеглою».

Лень навчався в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, має художню практику та досвід викладання. Гурін також закінчив НАОМА. Він майже все життя, окрім служби, займався реставрацією: мав приватну практику, працював у музеї, розвивав майстерню. Серед великих довоєнних проєктів — роботи на Центральному автовокзалі та Річковому вокзалі Києва.

«Ми зійшлися на тому, що навчалися в одній академії. Подали спільну заявку на програму “Вільно”, де були невеликі грантові можливості. Нам дуже допомогла Анастасія Кузьменко», — каже Данило Гурін.

Команда резиденції складається з кураторок Даші Корби, Поліни Пискурьової та Тетяни Тадай. Дизайном займалася Ярослава Ковальчук. Організаційне ядро — Лень, Гурін і Кузьменко.

Освітня програма тривала 16 днів. Події відбувалися щодня, на вихідних — по два заходи. Локації змінювали: Національний художній музей України, простір Mlyn, «Їде дах», Національна наукова медична бібліотека, дача Братмана, садиба Барбана. Участь була безкоштовною. Надійшло 110 заявок, відібрали 12 учасників після особистих інтерв’ю.

Серед лекторів — В’ячеслав Шуліка про сакральний живопис і архітектуру, Марія Борисенко про реставрацію паперу, Аліса Святина про фасади. Гурін читав про внутрішній декор. Був і блок з історії мистецтва: архітектура не існує у вакуумі, вона формується суспільними процесами.

Польові дослідження, толоки та виклики часу

Спочатку учасники отримали теоретичну базу від Антона Короба. Потім організували поїздки до Пущі-Водиці. На дачі Костянтина Єфремова, частково пошкодженій обстрілами 2022 року, проводили толоки для консервації. Дача Анни Новікової сильно постраждала від пожежі 2023-го: більшість стін обвалилася, але збереглося дерев’яне різьблення. Толоки спрямовані на протиаварійні роботи.

Зустріч біля садиби Барбана організував Анатолій Хорошилов. Будинок напівзруйнований, але місцеві мешканці разом із пам’яткоохоронцями відстояли зелений сквер і частково врятували споруду від знесення.

Гурін наголошує: багато міст не усвідомлюють цінності таких об’єктів. Чиновники часто демонтують мозаїчні зупинки чи замінюють оригінальний декор на пінопласт. «Оригінальні елементи несуть художню та історичну цінність. Відновлена будівля має нести дух часу», — пояснює він.

Проблема з безвідповідальними власниками гостра. Штрафи для забудовників сміховинні, судові процедури тягнуться роками. Ситуація зрушується лише за публічного резонансу.

Обидва ініціатори пішли до Сил оборони з почуття відповідальності. Гурін звільнився за станом здоров’я, але відповідальність трансформувалася в культурні проєкти. Нещодавно отримано дозвіл на реставрацію мозаїки біля пам’ятника Сковороді на Подолі спільно зі студентами НАОМА.

Сьогодні важливе не лише фізичне збереження, а й 3D-оцифрування. Фізично вивезти пам’ятки з зони бойових дій часто неможливо. Життя людини — найвища цінність.

Виставку робіт учасників у Національному художньому музеї довелося відкласти через обстріли Києва наприкінці травня 2026 року, які пошкодили будівлю музею. Роботи частково готові. Показ перформансу Марії Черкашиної вже відбувся. 30 липня в книгарні «Сенс» Анна Яненко прочитала лекцію про архітектуру Лаври.

Наступну резиденцію планують присвятити міжвоєнному періоду та модернізму. Результати першої перевершили очікування. Мережування між фахівцями, активістами та громадою спрацювало повністю.