Другорядні члени речення приклади: розбір без плутанини

Другорядні члени речення — означення, додаток і обставина — не «прикраси» граматичної основи, а відповіді на конкретні питання: який предмет, на кого спрямована дія, де, коли і як вона відбувається. Без них речення лишається каркасом. З ними з’являється картина.

Шукають цю тему переважно школярі 5–8 класів і ті, хто готується до НМТ: треба не запам’ятати три назви, а вміти розкласти живе речення. Нижче — алгоритм пошуку, розбір кожного члена з десятками прикладів, таблиця восьми видів обставин і розбір тих місць, де навіть сильні учні плутають додаток з обставиною.

Спочатку завжди знаходьте основу. Усе інше тримається на ній.

Спочатку знайдіть основу — тоді другорядні члени стають видимими

Речення, у якому є лише підмет і присудок, називають непоширеним: Сонце зійшло. Діти сплять. Дощить. Щойно з’являється хоч одне слово, яке пояснює основу, речення стає поширеним: Яскраве сонце зійшло над містом.

Практичний порядок розбору завжди однаковий.

1. Поставте питання хто? що? — це підмет. Підкресліть однією лінією.
2. Поставте питання що робить? що з ним відбувається? який він є? — це присудок. Підкресліть двома лініями.
3. Від підмета ставте питання означення: який? чий? котрий?
4. Від присудка ставте питання додатка: кого? що? кому? чим? — і обставини: де? коли? як? чому?
5. Перевірте «хвостаті» залежності: означення може пояснювати не лише підмет, а й додаток; обставина інколи залежить не від дієслова, а від прикметника.

Візьмімо речення: Учора старша сестра уважно прочитала цікаву книжку.

• сестра — підмет (хто?);
• прочитала — присудок (що зробила?);
• старша — означення до підмета (яка сестра?);
• цікаву — означення до додатка (яку книжку?);
• книжку — прямий додаток (що прочитала?);
• уважно — обставина способу дії (як прочитала?);
• Учора — обставина часу (коли прочитала?).

На письмі другорядні члени підкреслюють так: означення — хвилястою лінією, додаток — штриховою, обставина — штрихпунктиром. Це не примха вчителя, а спосіб побачити зв’язки оком, а не лише «на слух».

Важливий нюанс: звертання і вставні слова не є членами речення. У фразі Олено, завтра, мабуть, підемо до бібліотеки слова Олено і мабуть викреслюємо з розбору. Лишаються основа і другорядні: завтра (обставина часу), до бібліотеки (обставина місця).

Означення: який предмет ховається за словом

Означення — другорядний член, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? чий? котрий? Воно найчастіше залежить від іменника (підмета або додатка), рідше — від займенника.

Узгоджене означення стоїть у тому самому роді, числі й відмінку, що й означуване слово. Змініть форму іменника — зміниться й означення.

• Прикметник: Гучний грім розбудив долину. (який грім?)
• Дієприкметник: Змерзла земля дзвеніла під ногами.
• Займенник: Ці слова засмутили мене.
• Порядковий числівник: Третій день настав без дощу.

Порівняйте: найближчого села — найближче село. Форма означення «їде» за іменником. Саме тому воно узгоджене.

Неузгоджене означення форму не змінює, навіть якщо означуване слово відмінюється. Його виражають іменником у непрямому відмінку, прислівником, інфінітивом, сполученням слів.

• Будинок з каменю стояв на пагорбі. (який будинок? з каменю)
• Подарунок для тебе вже готовий.
• Двері ліворуч були зачинені.
• Уміння слухати рідкісне. (яке вміння? слухати)
• Казка на ніч не має бути страшною.

Багато хто автоматично шукає означення лише серед прикметників. Через це пропускають конструкції на кшталт сукня в горошок, чай із лимоном, людина слова. Перевірка проста: поставте питання який? Якщо відповідь тримається, це означення, навіть якщо зовні «схоже» на додаток.

Іноді неузгоджене означення можна замінити узгодженим: шафа з дерева → дерев’яна шафа, парасолька сестри → сестрина парасолька. Якщо заміна вдала — роль визначено правильно.

Прикладка: означення, яке дає предмету другу назву

Прикладка — різновид означення, виражений іменником. Вона не описує предмет прикметником, а називає його ще раз: ріка Дніпро, місто Львів, учитель-фізик, дівчина-красуня. Питання те саме: який?

Правопис непоширених прикладок зручно тримати як дві колонки.

Джерело: правила української орфографії щодо непоширених прикладок (шкільна програма, 8 клас).

У лапки беруть прикладки-назви газет, творів, закладів, виробів: журнал «Дивослово», завод «Арсенал», оповідання «Камінний хрест». Не беруть у лапки географічні прикладки і назви на кшталт автобус Київ — Львів.

Поширену прикладку в середині речення виділяють комами, наприкінці часто тире: Шевченко, великий Кобзар, знайомий кожному. У хаті були дві дівчини — Домаха й Меланка.

Додаток: на кого чи на що спрямована дія

Додаток означає предмет, на який спрямована дія або щодо якого вона відбувається. Питання — усі непрямі відмінки: кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому? Питання ставте від присудка, інколи — від віддієслівного іменника (читання книжки, турбота про брата).

Найчастіше додаток виражають іменником або займенником, рідше — субстантивованим прикметником, числівником, інфінітивом, фразеологізмом.

• Іменник: Вона написала листа.
• Займенник: Я зустрів його в парку.
• Прикметник у ролі іменника: Учителька похвалила найкращого.
• Числівник: Він купив п’ять зошитів.
• Інфінітив: Батько попросив зачекати.

Прямий і непрямий: не плутайте форму зі змістом

Прямий додаток називає предмет, на який дія переходить безпосередньо. Його виражають:

• знахідним відмінком без прийменника: побачив рекламу, знайшов вихід, прочитав книжку;
• родовим при запереченні: не спитав поради, не читав газети;
• родовим партитивним (дія стосується частини предмета): випила чаю, додав цукру, купив хліба.

Непрямий додаток стоїть у будь-якому іншому непрямому відмінку, часто з прийменником: подарували учням книжки, говорив із другом, пишався сином, чекав на сестру. При дієсловах на -ся усі додатки непрямі: тішуся успіхом, боюся темряви, хочеться тепла.

У реченні може бути кілька додатків різного типу: Мати дала синові яблуко. Тут яблуко — прямий (що дала?), синові — непрямий (кому дала?).

Окремий випадок — інфінітив. Він буває додатком, якщо позначає дію іншої особи або предмет бажання, а керувальне дієслово зберігає повноту значення: просить заспівати, любить читати, навчив плавати, велів принести. Якщо ж перше дієслово лише допомагає (почав, став, може, хоче, мусить), інфінітив входить до складеного присудка: почав читати, хоче вчитися. Це вже не додаток.

Обставина: вісім відповідей на «де, коли і як»

Обставина характеризує дію або ознаку з боку місця, часу, способу, причини, мети, умови, допусту, міри. Питання ставте переважно від присудка: де? куди? звідки? коли? як? чому? навіщо? за якої умови? попри що? якою мірою?

За значенням традиційно виділяють вісім розрядів. Саме їх питають на уроках і в тестах.

Джерело: традиційна класифікація обставин у шкільному синтаксисі української мови.

Способи вираження різні: прислівник (швидко, вчора, тут), іменник із прийменником (біля школи, після обіду, через негоду), дієприслівник і дієприслівниковий зворот (посміхаючись, працюючи до ночі), інфінітив мети (прийшов поговорити, сів відпочити), порівняльний зворот (летів, мов стріла), фразеологізм (сидів склавши руки).

Порівняльний зворот — окрема пастка. У реченні Дівчина, мов пташка, злетіла зі стільця зворот мов пташка — обставина способу дії, а не означення. Питання не яка?, а як?

Одна форма — дві ролі: як не сплутати додаток з обставиною

Найгостріше місце теми — іменник із прийменником. Форма одна, роль різна. Багато хто стикається з ситуацією, коли до того самого слова можна поставити два питання — і тоді рука завмирає над зошитом.

Правило, яким варто користуватися щоразу:

• якщо іменник зберігає конкретне предметне значення — це додаток;
• якщо предметне значення слабшає, а на перший план виходять місце, час, причина, умова, спосіб — це обставина;
• коли обидва питання можливі, у більшості шкільних випадків перемагає обставина.

Порівняйте пари.

• Дивився на товариша (на кого?) — додаток. Дивився на схід (куди?) — обставина місця.
• Говорив із друзями (з ким?) — додаток. Говорив з упевненістю (як?) — обставина способу.
• Подивлюся на вашу піч (на що?) — додаток. Мати вийшла за село (куди?) — обставина.
• Чекав на автобус (на що?) — додаток. Чекав на зупинці (де?) — обставина.
• Поклав книжку на стіл — книжку додаток, на стіл обставина місця.

Допомагає прийом заміни. Якщо конструкцію легко перефразувати типовою обставиною, роль підтверджується: показали на суботнику → під час суботника (коли?) — обставина часу. Повітря пахло осінню → по-осінньому (як?) — обставина способу.

Ще одна тонкість — означення проти додатка. У словосполученні книжка про мандри залежне слово відповідає на яка книжка?, отже це неузгоджене означення. А в розповів про мандри те саме про мандри — додаток (про що розповів?). Роль визначає не прийменник, а слово, від якого ставите питання.

Фразеологізми не розчленовують. У реченнях взявся за розум, дав драла, процідив крізь зуби, бере на кпини увесь зворот — один член (здебільшого присудок або його частина), а не «присудок + додаток».

Поширені помилки на уроках і на НМТ

З практики підготовки до НМТ видно: бали зрізають не «складні» терміни, а кілька сталих плутанин. Нижче ті, що трапляються найчастіше.

Інфінітив «приклеїли» не туди. Одне й те саме читати має чотири різні ролі.

• Частина складеного присудка: почав читати, може читати, мусить читати.
• Додаток: любить читати, просив читати, навчив читати.
• Обставина мети: сів читати, прийшов почитати.
• Означення: бажання читати, час читати.

Перевірка: якщо перше дієслово втрачає самостійність і без інфінітива речення «не тримається» як повідомлення про початок, змогу, обов’язок — це присудок. Якщо перше дієслово повне, а інфінітив називає об’єкт — додаток. Якщо інфінітив відповідає на навіщо? — обставина.

Прикметник після дієслова прийняли за означення. У реченні Ніч була тиха слово тиха — іменна частина складеного присудка, а не означення. Означення стоїть при іменнику: тиха ніч опустилася на місто.

Звертання зробили підметом. Сину, подай води. Підмет тут нульовий (означено-особове), сину — звертання, води — прямий додаток (партитивний родовий).

Прикладку написали не так. Типова помилка: Дніпро-ріка пишуть окремо, а ріка Дніпро — через дефіс. Запам’ятайте напрям: від широкого до вузького — окремо, від вузького до широкого — дефіс.

Дієприслівниковий зворот «проковтнули». Він майже завжди відокремлена обставина і потребує ком: Посміхаючись, дівчина простягла руку. Виняток — фразеологізм: працював засукавши рукави (коми немає).

Однорідні члени розібрали як різні ролі. У реченні Він говорив голосно, чітко і без пауз усі три компоненти — обставини способу дії, навіть якщо виражені по-різному.

Повний розбір: від простого речення до відокремлень

Щоб побачити, як члени «сідають» один на одного, розберімо кілька речень різної щільності. Це той суміжний крок, заради якого тему взагалі вчать: не назвати член, а прочитати структуру.

1. Холодний вітер різко вдарив у лице.

• основа: вітер вдарив;
• Холодний — узгоджене означення;
• різко — обставина способу дії;
• у лице — обставина місця (куди вдарив?).

2. Бабуся спекла онукам пахущий яблучний пиріг.

• основа: Бабуся спекла;
• онукам — непрямий додаток (кому?);
• пиріг — прямий додаток (що?);
• пахущий, яблучний — узгоджені означення.

3. Улітку діти щодня бігали босоніж до річки по воду.

• Улітку — обставина часу;
• діти бігали — основа;
• щодня — обставина часу (як часто?);
• босоніж — обставина способу;
• до річки — обставина місця (куди?);
• по воду — обставина мети (навіщо?).

4. Дівчина, стомлена довгою дорогою, сіла на лаву біля хати.

• стомлена довгою дорогою — відокремлене означення (дієприкметниковий зворот після іменника, коми обов’язкові);
• довгою — означення всередині звороту;
• на лаву, біля хати — обставини місця.

Відокремлюються не будь-які другорядні члени, а ті, що несуть додаткове повідомлення і в усному мовленні виділяються паузою.

• Означення відокремлюють, якщо зворот стоїть після іменника або стосується особового займенника: Засмучена, вона мовчала.
• Обставину відокремлюють, якщо вона виражена дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом: Не знаючи броду, не лізь у воду.
• Додаток відокремлюють з прийменниками крім, опріч, замість, за винятком, зокрема: Усі, крім Петра, залишилися в класі.
• Прикладку відокремлюють після означуваного слова, при займеннику, зі словами на ім’я, родом, так званий: Мій сусід, лікар за фахом, порадив відпочити.

Уточнювальні обставини теж комами: Ввечері, години о восьмій, почався дощ. Тут години о восьмій уточнює ввечері — обидві одиниці обставини часу, але друга відокремлена.

Для самоперевірки візьміть будь-яке речення з улюбленого тексту і пройдіть п’ять кроків з початку статті. Якщо після основи кожне залежне слово отримало і питання, і роль — розбір зроблено.

Чек-лист, щоб перевірити себе за хвилину

Перед тим як здати вправу або закрити тестове завдання, проженіть речення через короткий список.

1. Чи знайдено граматичну основу? Без неї другорядні члени «виситимуть».
2. Чи не прийнято звертання або вставне слово за член речення?
3. До іменника стоїть питання який? чий? котрий? — це означення (або прикладка).
4. До дієслова стоїть відмінкове питання про предмет — додаток. Питання про місце, час, спосіб, причину, мету — обставина.
5. Іменник із прийменником: предмет конкретний? Додаток. Значення місця чи часу сильніше? Обставина.
6. Інфінітив: частина присудка, додаток, обставина мети чи означення? Перевірте повноту першого дієслова.
7. Фразеологізм не ріжте на шматки.
8. Якщо є дієприслівник, дієприкметниковий зворот після іменника, прикладка після слова — перевірте коми.

Для тренування складіть одне речення, у якому будуть усі три другорядні члени одразу: Уранці маленький брат тихо поклав на стіл мамину книгу. Тут є означення (маленький, мамину), додаток (книгу) і обставини (Уранці, тихо, на стіл). Такий «збірний» приклад зручніший за десяток розрізнених фраз: він показує, як члени живуть разом, а не в таблиці.

Другорядні члени речення — це не список термінів для заучування. Це інструмент читання: хто діє, на що спрямована дія, у яких умовах вона відбувається. Коли питання ставляться від конкретного слова, а не «взагалі до речення», плутанина зникає. Приклади вище можна розбирати вголос — тоді рука в зошиті перестає вгадувати і починає бачити структуру.