Другорядні члени речення приклади: розбір без плутанини
Другорядні члени речення — означення, додаток і обставина — не «прикраси» граматичної основи, а відповіді на конкретні питання: який предмет, на кого спрямована дія, де, коли і як вона відбувається. Без них речення лишається каркасом. З ними з’являється картина.
Шукають цю тему переважно школярі 5–8 класів і ті, хто готується до НМТ: треба не запам’ятати три назви, а вміти розкласти живе речення. Нижче — алгоритм пошуку, розбір кожного члена з десятками прикладів, таблиця восьми видів обставин і розбір тих місць, де навіть сильні учні плутають додаток з обставиною.
Спочатку завжди знаходьте основу. Усе інше тримається на ній.
Спочатку знайдіть основу — тоді другорядні члени стають видимими
Речення, у якому є лише підмет і присудок, називають непоширеним: Сонце зійшло. Діти сплять. Дощить. Щойно з’являється хоч одне слово, яке пояснює основу, речення стає поширеним: Яскраве сонце зійшло над містом.
Практичний порядок розбору завжди однаковий.
- Поставте питання хто? що? — це підмет. Підкресліть однією лінією.
- Поставте питання що робить? що з ним відбувається? який він є? — це присудок. Підкресліть двома лініями.
- Від підмета ставте питання означення: який? чий? котрий?
- Від присудка ставте питання додатка: кого? що? кому? чим? — і обставини: де? коли? як? чому?
- Перевірте «хвостаті» залежності: означення може пояснювати не лише підмет, а й додаток; обставина інколи залежить не від дієслова, а від прикметника.
Візьмімо речення: Учора старша сестра уважно прочитала цікаву книжку.
- сестра — підмет (хто?);
- прочитала — присудок (що зробила?);
- старша — означення до підмета (яка сестра?);
- цікаву — означення до додатка (яку книжку?);
- книжку — прямий додаток (що прочитала?);
- уважно — обставина способу дії (як прочитала?);
- Учора — обставина часу (коли прочитала?).
На письмі другорядні члени підкреслюють так: означення — хвилястою лінією, додаток — штриховою, обставина — штрихпунктиром. Це не примха вчителя, а спосіб побачити зв’язки оком, а не лише «на слух».
Важливий нюанс: звертання і вставні слова не є членами речення. У фразі Олено, завтра, мабуть, підемо до бібліотеки слова Олено і мабуть викреслюємо з розбору. Лишаються основа і другорядні: завтра (обставина часу), до бібліотеки (обставина місця).
Означення: який предмет ховається за словом
Означення — другорядний член, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? чий? котрий? Воно найчастіше залежить від іменника (підмета або додатка), рідше — від займенника.
Узгоджене означення стоїть у тому самому роді, числі й відмінку, що й означуване слово. Змініть форму іменника — зміниться й означення.
- Прикметник: Гучний грім розбудив долину. (який грім?)
- Дієприкметник: Змерзла земля дзвеніла під ногами.
- Займенник: Ці слова засмутили мене.
- Порядковий числівник: Третій день настав без дощу.
Порівняйте: найближчого села — найближче село. Форма означення «їде» за іменником. Саме тому воно узгоджене.
Неузгоджене означення форму не змінює, навіть якщо означуване слово відмінюється. Його виражають іменником у непрямому відмінку, прислівником, інфінітивом, сполученням слів.
- Будинок з каменю стояв на пагорбі. (який будинок? з каменю)
- Подарунок для тебе вже готовий.
- Двері ліворуч були зачинені.
- Уміння слухати рідкісне. (яке вміння? слухати)
- Казка на ніч не має бути страшною.
Багато хто автоматично шукає означення лише серед прикметників. Через це пропускають конструкції на кшталт сукня в горошок, чай із лимоном, людина слова. Перевірка проста: поставте питання який? Якщо відповідь тримається, це означення, навіть якщо зовні «схоже» на додаток.
Іноді неузгоджене означення можна замінити узгодженим: шафа з дерева → дерев’яна шафа, парасолька сестри → сестрина парасолька. Якщо заміна вдала — роль визначено правильно.
Прикладка: означення, яке дає предмету другу назву
Прикладка — різновид означення, виражений іменником. Вона не описує предмет прикметником, а називає його ще раз: ріка Дніпро, місто Львів, учитель-фізик, дівчина-красуня. Питання те саме: який?
Правопис непоширених прикладок зручно тримати як дві колонки.
| Пишемо окремо | Пишемо через дефіс |
|---|---|
| Родове поняття + видове: ріка Дніпро, гора Говерла, квітка троянда, риба щука | Видове + родове: Дніпро-ріка, Говерла-гора, троянда-квітка |
| Прикладка перед іменником і близька до прикметника: красуня дівчина, велетень дуб | Така сама прикладка після іменника: дівчина-красуня, дуб-велетень |
| — | Обидва слова — загальні назви зі співмірним значенням: учитель-мовник, хлопець-підліток, думи-мрії |
Джерело: правила української орфографії щодо непоширених прикладок (шкільна програма, 8 клас).
У лапки беруть прикладки-назви газет, творів, закладів, виробів: журнал «Дивослово», завод «Арсенал», оповідання «Камінний хрест». Не беруть у лапки географічні прикладки і назви на кшталт автобус Київ — Львів.
Поширену прикладку в середині речення виділяють комами, наприкінці часто тире: Шевченко, великий Кобзар, знайомий кожному. У хаті були дві дівчини — Домаха й Меланка.
Додаток: на кого чи на що спрямована дія
Додаток означає предмет, на який спрямована дія або щодо якого вона відбувається. Питання — усі непрямі відмінки: кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому? Питання ставте від присудка, інколи — від віддієслівного іменника (читання книжки, турбота про брата).
Найчастіше додаток виражають іменником або займенником, рідше — субстантивованим прикметником, числівником, інфінітивом, фразеологізмом.
- Іменник: Вона написала листа.
- Займенник: Я зустрів його в парку.
- Прикметник у ролі іменника: Учителька похвалила найкращого.
- Числівник: Він купив п’ять зошитів.
- Інфінітив: Батько попросив зачекати.
Прямий і непрямий: не плутайте форму зі змістом
Прямий додаток називає предмет, на який дія переходить безпосередньо. Його виражають:
- знахідним відмінком без прийменника: побачив рекламу, знайшов вихід, прочитав книжку;
- родовим при запереченні: не спитав поради, не читав газети;
- родовим партитивним (дія стосується частини предмета): випила чаю, додав цукру, купив хліба.
Непрямий додаток стоїть у будь-якому іншому непрямому відмінку, часто з прийменником: подарували учням книжки, говорив із другом, пишався сином, чекав на сестру. При дієсловах на -ся усі додатки непрямі: тішуся успіхом, боюся темряви, хочеться тепла.
У реченні може бути кілька додатків різного типу: Мати дала синові яблуко. Тут яблуко — прямий (що дала?), синові — непрямий (кому дала?).
Окремий випадок — інфінітив. Він буває додатком, якщо позначає дію іншої особи або предмет бажання, а керувальне дієслово зберігає повноту значення: просить заспівати, любить читати, навчив плавати, велів принести. Якщо ж перше дієслово лише допомагає (почав, став, може, хоче, мусить), інфінітив входить до складеного присудка: почав читати, хоче вчитися. Це вже не додаток.
Обставина: вісім відповідей на «де, коли і як»
Обставина характеризує дію або ознаку з боку місця, часу, способу, причини, мети, умови, допусту, міри. Питання ставте переважно від присудка: де? куди? звідки? коли? як? чому? навіщо? за якої умови? попри що? якою мірою?
За значенням традиційно виділяють вісім розрядів. Саме їх питають на уроках і в тестах.
| Вид обставини | Питання | Приклад |
|---|---|---|
| Способу дії | як? яким способом? | Дівчина тихо увійшла до кімнати. |
| Міри і ступеня | якою мірою? наскільки? | Він украй стомився після зміни. |
| Місця | де? куди? звідки? | Ми зустрілися в парку біля озера. |
| Часу | коли? відколи? як довго? | Опівночі почалася гроза. |
| Причини | чому? з якої причини? | Хлопець спересердя грюкнув дверима. |
| Мети | навіщо? з якою метою? | Пішла до криниці по воду. |
| Умови | за якої умови? | За теплої погоди виїдемо рано. |
| Допусту | попри що? незважаючи на що? | Писав попри заборону. |
Джерело: традиційна класифікація обставин у шкільному синтаксисі української мови.
Способи вираження різні: прислівник (швидко, вчора, тут), іменник із прийменником (біля школи, після обіду, через негоду), дієприслівник і дієприслівниковий зворот (посміхаючись, працюючи до ночі), інфінітив мети (прийшов поговорити, сів відпочити), порівняльний зворот (летів, мов стріла), фразеологізм (сидів склавши руки).
Порівняльний зворот — окрема пастка. У реченні Дівчина, мов пташка, злетіла зі стільця зворот мов пташка — обставина способу дії, а не означення. Питання не яка?, а як?
Одна форма — дві ролі: як не сплутати додаток з обставиною
Найгостріше місце теми — іменник із прийменником. Форма одна, роль різна. Багато хто стикається з ситуацією, коли до того самого слова можна поставити два питання — і тоді рука завмирає над зошитом.
Правило, яким варто користуватися щоразу:
- якщо іменник зберігає конкретне предметне значення — це додаток;
- якщо предметне значення слабшає, а на перший план виходять місце, час, причина, умова, спосіб — це обставина;
- коли обидва питання можливі, у більшості шкільних випадків перемагає обставина.
Порівняйте пари.
- Дивився на товариша (на кого?) — додаток. Дивився на схід (куди?) — обставина місця.
- Говорив із друзями (з ким?) — додаток. Говорив з упевненістю (як?) — обставина способу.
- Подивлюся на вашу піч (на що?) — додаток. Мати вийшла за село (куди?) — обставина.
- Чекав на автобус (на що?) — додаток. Чекав на зупинці (де?) — обставина.
- Поклав книжку на стіл — книжку додаток, на стіл обставина місця.
Допомагає прийом заміни. Якщо конструкцію легко перефразувати типовою обставиною, роль підтверджується: показали на суботнику → під час суботника (коли?) — обставина часу. Повітря пахло осінню → по-осінньому (як?) — обставина способу.
Ще одна тонкість — означення проти додатка. У словосполученні книжка про мандри залежне слово відповідає на яка книжка?, отже це неузгоджене означення. А в розповів про мандри те саме про мандри — додаток (про що розповів?). Роль визначає не прийменник, а слово, від якого ставите питання.
Фразеологізми не розчленовують. У реченнях взявся за розум, дав драла, процідив крізь зуби, бере на кпини увесь зворот — один член (здебільшого присудок або його частина), а не «присудок + додаток».
Поширені помилки на уроках і на НМТ
З практики підготовки до НМТ видно: бали зрізають не «складні» терміни, а кілька сталих плутанин. Нижче ті, що трапляються найчастіше.
Інфінітив «приклеїли» не туди. Одне й те саме читати має чотири різні ролі.
- Частина складеного присудка: почав читати, може читати, мусить читати.
- Додаток: любить читати, просив читати, навчив читати.
- Обставина мети: сів читати, прийшов почитати.
- Означення: бажання читати, час читати.
Перевірка: якщо перше дієслово втрачає самостійність і без інфінітива речення «не тримається» як повідомлення про початок, змогу, обов’язок — це присудок. Якщо перше дієслово повне, а інфінітив називає об’єкт — додаток. Якщо інфінітив відповідає на навіщо? — обставина.
Прикметник після дієслова прийняли за означення. У реченні Ніч була тиха слово тиха — іменна частина складеного присудка, а не означення. Означення стоїть при іменнику: тиха ніч опустилася на місто.
Звертання зробили підметом. Сину, подай води. Підмет тут нульовий (означено-особове), сину — звертання, води — прямий додаток (партитивний родовий).
Прикладку написали не так. Типова помилка: Дніпро-ріка пишуть окремо, а ріка Дніпро — через дефіс. Запам’ятайте напрям: від широкого до вузького — окремо, від вузького до широкого — дефіс.
Дієприслівниковий зворот «проковтнули». Він майже завжди відокремлена обставина і потребує ком: Посміхаючись, дівчина простягла руку. Виняток — фразеологізм: працював засукавши рукави (коми немає).
Однорідні члени розібрали як різні ролі. У реченні Він говорив голосно, чітко і без пауз усі три компоненти — обставини способу дії, навіть якщо виражені по-різному.
Повний розбір: від простого речення до відокремлень
Щоб побачити, як члени «сідають» один на одного, розберімо кілька речень різної щільності. Це той суміжний крок, заради якого тему взагалі вчать: не назвати член, а прочитати структуру.
1. Холодний вітер різко вдарив у лице.
- основа: вітер вдарив;
- Холодний — узгоджене означення;
- різко — обставина способу дії;
- у лице — обставина місця (куди вдарив?).
2. Бабуся спекла онукам пахущий яблучний пиріг.
- основа: Бабуся спекла;
- онукам — непрямий додаток (кому?);
- пиріг — прямий додаток (що?);
- пахущий, яблучний — узгоджені означення.
3. Улітку діти щодня бігали босоніж до річки по воду.
- Улітку — обставина часу;
- діти бігали — основа;
- щодня — обставина часу (як часто?);
- босоніж — обставина способу;
- до річки — обставина місця (куди?);
- по воду — обставина мети (навіщо?).
4. Дівчина, стомлена довгою дорогою, сіла на лаву біля хати.
- стомлена довгою дорогою — відокремлене означення (дієприкметниковий зворот після іменника, коми обов’язкові);
- довгою — означення всередині звороту;
- на лаву, біля хати — обставини місця.
Відокремлюються не будь-які другорядні члени, а ті, що несуть додаткове повідомлення і в усному мовленні виділяються паузою.
- Означення відокремлюють, якщо зворот стоїть після іменника або стосується особового займенника: Засмучена, вона мовчала.
- Обставину відокремлюють, якщо вона виражена дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом: Не знаючи броду, не лізь у воду.
- Додаток відокремлюють з прийменниками крім, опріч, замість, за винятком, зокрема: Усі, крім Петра, залишилися в класі.
- Прикладку відокремлюють після означуваного слова, при займеннику, зі словами на ім’я, родом, так званий: Мій сусід, лікар за фахом, порадив відпочити.
Уточнювальні обставини теж комами: Ввечері, години о восьмій, почався дощ. Тут години о восьмій уточнює ввечері — обидві одиниці обставини часу, але друга відокремлена.
Для самоперевірки візьміть будь-яке речення з улюбленого тексту і пройдіть п’ять кроків з початку статті. Якщо після основи кожне залежне слово отримало і питання, і роль — розбір зроблено.
Чек-лист, щоб перевірити себе за хвилину
Перед тим як здати вправу або закрити тестове завдання, проженіть речення через короткий список.
- Чи знайдено граматичну основу? Без неї другорядні члени «виситимуть».
- Чи не прийнято звертання або вставне слово за член речення?
- До іменника стоїть питання який? чий? котрий? — це означення (або прикладка).
- До дієслова стоїть відмінкове питання про предмет — додаток. Питання про місце, час, спосіб, причину, мету — обставина.
- Іменник із прийменником: предмет конкретний? Додаток. Значення місця чи часу сильніше? Обставина.
- Інфінітив: частина присудка, додаток, обставина мети чи означення? Перевірте повноту першого дієслова.
- Фразеологізм не ріжте на шматки.
- Якщо є дієприслівник, дієприкметниковий зворот після іменника, прикладка після слова — перевірте коми.
Для тренування складіть одне речення, у якому будуть усі три другорядні члени одразу: Уранці маленький брат тихо поклав на стіл мамину книгу. Тут є означення (маленький, мамину), додаток (книгу) і обставини (Уранці, тихо, на стіл). Такий «збірний» приклад зручніший за десяток розрізнених фраз: він показує, як члени живуть разом, а не в таблиці.
Другорядні члени речення — це не список термінів для заучування. Це інструмент читання: хто діє, на що спрямована дія, у яких умовах вона відбувається. Коли питання ставляться від конкретного слова, а не «взагалі до речення», плутанина зникає. Приклади вище можна розбирати вголос — тоді рука в зошиті перестає вгадувати і починає бачити структуру.
